|
|
|
|
|
|
|
Петропавлівська фортеця була закладена 27 травня 1703 року. За переказами, Петро I сам вибрав місце для нової фортеці – невеликий Заячий острів (по-фінськи – Енисаари), розташований в гирлі річки Неви. Цитадель у формі шестикутної зірки споруджувалася за проектом, складеним французьким інженером Ламбером за участю царя.
29 червня 1703 року в центрі Петропавлівської фортеці заклали невелику дерев’яну церкву в ім’я апостолів Петра і Павла, на місці якої в 1712-1732 роках звели кам’яний собор. З 1731 по 1858 рік Петропавлівський собор мав статус кафедрального храму столиці, потім був зарахований до придворного відомства. Собор служив усипальницею царського Дому Романових. Тут поховані російські імператори та імператриці від Петра I до Миколи II, за винятком Петра II і Іоанна VI. З собором критою галереєю з’єднана Великокняжа усипальниця.
Протягом XVIII–XIX століть на території фортеці були побудовані будівлі і споруди різного призначення: Ботний будинок, Артилерійський цейхгауз, Монетний двір, Комендантська і Інженерний будинок, a також гауптвахта та інші.
Вже в XVIII столітті фортеця стала місцем укладення державних злочинців, у XIX – головною політичною в’язницею Росії.
При імператорі Олександрі I на початку XIX століття фортеця вперше була відкрита для відвідувачів. У 1900-ті роки в Петропавлівському соборі проводилися екскурсії по імператорській некрополя. У 1924 році в’язниця Трубецького бастіону перетворилася в музей. У 1954 році комплекс будівель Петропавлівської фортеці був переданий Державному музею історії Ленінграда (Санкт-Петербурга).
